Чемпіонат світу в Іспанії організував Раймундо Сапорта – людина-загадка міжнародного масштабу. Він був правою рукою Бернабеу і стояв за перетворенням «Реала» в топ-клуб в футболі та баскетболі одночасно, але залишався людиною, в біографії якого ніхто не був впевнений. Знали тільки, що він був сефардів. Коли нацистський вихор закрутив Європу, його батьки бігли в Іспанію за підробленими документами. З цими документами Сапорта виріс і побудував кар’єру; його ім’я знав весь світ, але ніхто в усьому світі не поручився б, що це його справжнє ім’я. Тільки в 2014-му стало відомо, що насправді він народився в Стамбулі, а не Парижі.
Матч Італії та Бразилії він спостерігав з віп-ложі, а поруч сидів президент ФІФА Жоао Авеланж. Він народився в 1916-му в Ріо. Його батько, бельгійський емігрант Фаустин, потрапив в Америку з другого разу. Вперше він спробував в квітні 1912-го, купив квиток і зібрав речі, але запізнився на паром, який повинен був доставити його на Титанік.
У матчі Бразилія – Італія не було випадкових гостей і непоказних особистостей. Всі соціальні потрясіння кривавого століття вплелися в біографії, потрапили на один стадіон і створили екзистенціальне умова для позачасового величі. І цей матч змінив футбол.
Бразилія-82 – команда з самої технічної півзахистом в історії. Вона виносила всіх
Щоб уявити, як чіпляли бразильці на початку 80-х, запустіть будь-який їх розіграш на чемпіонаті світу. Ви закохаєтесь в цю збірну так само, як закохувалися в 80-х, тому що та Бразилія була за межею раціонального враження. В свободу і технічні імпровізації 80-х бразильці вплели командний рух 2010-х, об’єднали ретро і футуризм – і причарували світ незвичайної еклектикою. Тунелі, черпаком, пропуски м’яча, карбування, п’ятки, елементи пляжного футболу – все в один-два дотики, на швидкості і з вражаючою геометрією.
«Ми бачили дві гри збірної Бразилії, – захоплювався тренер Нової Зеландії Джон Едсхед, – і обидва рази позицію тримали тільки воротар і центрфорвард. Решта настільки мобільні, що можуть виявитися де завгодно в будь-який момент ».
Сократес назвав цей стиль організованим хаосом: «Кожен грає як хоче, якщо виконує основні завдання. Здається дивним, але це працює. Все виходить завдяки інтелекту та імпровізації. Я граю на фланзі, в центрі атаці, останнім захисником, опорником – залежить від того, що відбувається в матчі. Навіть якщо ми не виграємо чемпіонат світу, то змінимо 4-2-4, 4-3-3 і взагалі все, що винайшли до нас ».
Карусель оберталася навколо трьох геніїв. Фалькао був босом глибинних плеймейкерів всіх часів і опорником, проти якого не існувало пресингу. Сократес став би Че Геварою, родись він на 30 років раніше. Футбол він перетворив на особисту боротьбу проти хунти. Він викурював дві пачки в день, пив пиво в роздягальні і принципово відмовлявся тренуватися ( «Я втілюю антіатлетізм, приймайте мене справжнім»), а грав у футболці з написом «Демократія». У кожному русі Доктора (він зупинив кар’єру, щоб вивчитися на лікаря) було більше свободи, ніж в решті країни. Він організував потужний демократичний рух і в квітні 84-го пригрозив, що поїде в Італію, якщо режим не проведе прямі президентські вибори. У 85-му в Бразилію повернулася демократія.
Сократес був останнім хіпі світового футболу, спортивної реінкарнацією Леннона і Кастро. «Він один з кращих футболістів, коли-небудь ступали на поле», – говорив про нього Зіко.
У бразильській історії було всього чотири хлопці, які стояли вище Сократес, і Зіко – один з них. У нього була досконала техніка, пробивний удар з обох ніг і точність нейрохірурга, а поле він бачив так, немов суперників на ньому не було зовсім. «Зіко – поет. Він грав в футбол так, немов м’яч був наполовину розкрилася трояндою в його ногах », – писав журналіст Армандо Ногейра.
Побляклі імена сьогодні говорять не так багато, як сорок років тому, але це можна виправити. Уявіть команду з піковими Роналдо, Кака і Роналдіньо – вражає? Тепер врахуйте, що в бразильських опитуваннях Зіко зазвичай стоїть вище Роналдо (і взагалі всіх, крім Пеле і Гаррінчі), Сократес випереджає Роналдіньо, а Фалькао уделивает Кака. У 82-му вони були на піку. Ось чому бразильці вважають команду-82 найсильнішою в історії.
«Вони були з цієї планети, – розповідав Паоло Россі. – Бразилія 82-го була кращою командою, яку я бачив. Вони могли носити пов’язки на очах і все одно знали б, в якій частині поля знаходяться ».
Теле Сантана вишикував їх у 4-2-2-2, але хаотичний футбол з ходу ламав схеми і перетворювався в 2-7-1. Це працювало. ЧС-82 складався з двох групових етапів з виходом до півфіналу. У першому раунді Бразилія розібрала СРСР, Нову Зеландію і Шотландію, у другому розправилася з Аргентиною Марадони. У чотирьох матчах бразильці забили 13 голів. Навіть з урахуванням південноамериканської кваліфікації вони не втратили жодного балу. Ніхто не сумнівався, що Бразилія виграє Кубок.
Італія мучилася в кожному матчі. Але грати проти неї було кошмаром
Перед вильотом до Іспанії трапилася неприємна історія. Невідома дівчина вискочила з натовпу і кинула головному тренеру Енцо Беарзот: «Виродок!» Суворий тренер виписав їй ляпаса.
Ненависть дівчата викликало ставлення до Еваріст Беккалоссі. Беккалоссі був головним художником «Інтера», носив скромне прізвисько Геній і іноді дійсно творив дивовижні сольні етюди, але пролетів повз чемпіонату світу. Беарзот вирішив, що йому вистачить однієї десятки – Антоньоні. До того ж тренер думав зовсім не про мистецтво.
Уособленням збірної не була тонконогий фантазіста Антоньоні і не Бруно Конті, швидкістю і дриблінгом уделивает навіть бразильців, а стоппер Клаудіо Джентіле. Джентіле народився і виріс в Тріполі, ганяв м’яча в розпеченому гетто, а потім грянула Лівійська революція. Дід Каддафі загинув від італійської кулі, так що великої любові до колоністам полковник не відчував. Він за день вигнав з Лівії 20 тисяч італійців, відібравши у них все: будинки, землі, гроші і речі. Джентіле виявився на історичній батьківщині.
В Італії з’ясувалося, що лівійські вулиці, де кожен араб мріяв відправити його в лікарню, сформували жорсткого сталевого підлітка. Тренери поставили його на захист і отримали одного з кращих персональщиков в історії. Зустрітися з ним було все одно що потрапити під потяг. Джентіле був королем ультранасілія, гладіатором, який випадково потрапив на футбольне поле. У його всесвіту Вінні Джонс не була серйозніше вуличної шпани. Клаудіо прозвали Вбивцею.
Італія ставила класичне асиметричне Катеначо c щільним персональним пресингом і швидкими контратаками. Гра йшла через Леле Оріалі – фундаментального опорника, стилістично нагадував поліпшену версію Де Россі. Антоньоні і Конті розганяли атаки, Россі стеріг відскоки, а диверсанти Ширеа і Кабріні несподівано включалися з глибини. Центр поля тримав марафонець Тарделлі.
Запрацювало це не відразу. Кращий форвард країни Паоло Россі тільки за місяць до чемпіонату світу відбув дворічну дискваліфікацію за договорняки і в Іспанію прилетів з 5-кілограмовим вантажем на животі. Італійці тричі зіграли внічию і пройшли до другого групового раунду тільки тому, що забили на гол більше Камеруну. «Мені соромно належати до тієї ж професії, що і Беарзот», – обурився тренер Еудженіо Фашетті. Преса погодилася з ним. Коли з’ясувалося, що в другому раунді чекають Бразилія і Аргентина, «Скуадру» поховали. В команду, яка з трудом забила Перу і Камеруну, ніхто не вірив.
«Бразильці дражнили мене, – розповідав півзахисник« Роми »Фалькао. – Судячи по грі італійців, в Серії А легко заробляти на життя – ось що вони говорили. Я відповів, що Італія набагато сильніше, ніж здається по перших матчів ».
Як це зазвичай буває з Італією, їй потрібні були серйозні суперники і пізні стадії, щоб розгорнути свою міць. Перед Аргентиною Беарзот зайшов до Джентіле: «Зможеш зупинити Марадону?» – «Звичайно», – відповів захисник, засів перед видака і наступні дві ночі безсонної вивчав аргентинського майстра. А потім видав найжахливіший індивідуальний перфоманс в історії.
На ранок після гри Джентіле назвали синьою тінню Марадони. Він зрубав аргентинця 23 рази, мільйон разів ударив його без порушення, опинявся поруч швидше, ніж прилітав м’яч, і нависав над Дієго навіть на шляху до роздягальні. Коли ошелешені журналісти зупинили його в мікст-зоні, Джентіле кинув легендарне: «Футбол не для довбаних балерин». Марадона розчинився швидше весняного снігу. Він запам’ятав Клаудіо на все життя; захищаючи Мессі тридцять років потому, Дієго вигукнув: «Це злочин! Ми що, повернулися в епоху Джентіле? »
З рештою розправився Марко Тарделлі на прізвисько Скажений Пес (людина, про якого англійська топ-форвард Джиммі Грівз сказав: «Він залишив більше шрамів, ніж всі хірурги госпіталю Харфілд разом узяті»). Італія виграла 2: 1, але бразильці розібрали аргентинців 3: 1.
Між «Скуадри» і півфіналом стояла найкраща команда в історії.
Італійці вивчили Бразилію краще за інших. Вони закрили не лише кращих, але і найгіршого гравця команди
«Обидві команди обіграли Аргентину, але бразильці не просто перемогли – принизили, – писав журналіст Джанні Брера. – Ніхто в світі не поставить на ще одне чудо Італії ».
На 5-й хвилині Паоло Россі влетів на п’ятачок і в дотик перекинув передматчеві розклади. Італія повела.
Через сім хвилин Зіко розгорнув Джентіле, пережив два удари по ногах за секунду і однією передачею розпоров Катеначо – Сократес, який почав цю атаку, величезними кроками втік від двох і прошив Дзоффа. 1: 1.
Картинка склалася. Бразильці художньо виходили з оборони, раздергівают опіку і перевіряли захист проникаючими передачами. Італійці бронювали штрафну, дрібними фолами розбивали ноги художників і щільною опікою позбавили простору. Джентіле пресував Зіко так само, як Марадону. Контратаки вони будували надійно і просто: довгі передачі, діагоналі між флангами і кроси в штрафну.
У всьому цьому важлива одна деталь: нічия бразильців влаштовувала, але не цікавила. Вони атакували в 2-7-1, як в будь-якому іншому матчі, але не врахували італійський підхід: Енцо Беарзот вивчив суперника і вимкнув ключова ланка.
У центрі поетичної бразильської атаки грав хескіподобний здоровань, якому більше підходив дощовий вечір у Стоку, ніж найкрасивіша команда в історії. Його звали Сержіньо Шулапа. Основним він став випадково і в останній момент, коли Карека вилетів через травму, весь турнір приречено страждав від невідповідності особистого максимуму позамежного командному якості і вислуховував критику, майже не маскувати образ. По ходу турніру преса називала його дурнем, колодою і бездарним качком. Коли Сержіньо замінили в матчі з Новою Зеландією, колишній тренер збірної Жоао Салданья сказав: «Тепер м’яч знову круглий».
Беарзот знав про футбол більше Салданья. Сержіньо був єдиним польовим гравцем, який тримав позицію. Він грамотно грав спиною до воріт, розумним рухом збільшував глибину атаки, розривав лінії і створював вільні зони. Це через нього у Сократес, Едера і Зіко було стільки простору. Італія здогадалася закрити самого дерев’яного хлопця – і затупила бразильську атаку.
«Коли Бразилія атакує, все зводиться до одного гравця – Сержіньо, – пояснював Беарзот. – Він обдарований менше всіх, але ніколи не потрапляє в офсайд і створює глибину. Решта забивають завдяки йому ».
В середині першого тайму Тоніньо Серезо невдало покотив поперек; Россі вибухнув, в кілька кроків добіг до штрафної і пробив рукавички Валдіра. Італія знову повела – 2: 1. Тоніньо заплакав. Він був одним з кращих опорників 80-х, гравцем з чотирма легкими і мізками распасовщіка – і тільки що зробив майже єдину помилку за кар’єру. Жуніор (головний латераль Бразилії до Роберто Карлоса) обіцяв зламати Серезо ніс, якщо він не перестане ревіти.
Ця Італія могла дратувати і розчаровувати скільки завгодно, але ніхто не забивав їй більше одного. Художники занервували. Італійці закрилися, запропонували жорсткий масаж гомілок замість відбору і до кінця тайму не пускали суперника до Дзоффу. Коли Зіко увірвався в штрафну, Джентіле порвав його джерсі. Пенальті бразильці не дочекалися.
Їх очікування розбилися об рефері. Абрахам Кляйн пережив Голокост, пропустив ЧС-тисячу дев’ятсот сімдесят чотири через Різанини євреїв в Мюнхені і мало не пропустив ЧС-1 982 через претензії арабів, але найгірше трапилося з ним по ходу турніру. За тиждень до чемпіонату світу палестинські терористи вчинили замах на ізраїльського дипломата Шломо Аргов. Ізраїль вторгся до Лівану.
Почалася війна, а син Кляйна якраз служив в армії. Його частина потрапила в гарячу точку під Дамур. Ніхто не знав, живий він чи ні. «Я вмить пережив емоції, яких ніколи раніше не відчував: занепокоєння і страх, – описував рефері в автобіографії. – Тіло мене не слухалося. Все, що я міг – сидіти на ліжку і плакати по собі і синові. Вперше в житті я не контролював ситуацію ».
Кляйн зібрався, відсудив стартові матчі лінійним, а до гри Італії і Бразилії дізнався, що його син живий – і очікувано вийшов головним. Тиснути на нього було безглуздо. Він був одним з кращих рефері в світі, рішення не змінював і за себе не боявся навіть за часів Голокосту. Претензії бразильців пройшли повз: «Був офсайд. Без нього, я б призначив пенальті і вилучив Джентіле. Зіко не зміг змиритися з рішенням, злився і знову і знову висував мені величезну діру на боці. «Так вали з поля і поміняй футболку», – відповів я ». Так само Кляйн відреагував на падіння Россі.
У другому таймі Дзофф зупинив п’ять гострих підходів, але бразильці все одно забили: Фалькао класно випалив в дальній кут. У наступні кілька секунд кращий реджіста в історії мало не задихнувся: проковтнув жуйку, з якої грав постійно. «Італійські гравці запитували, чому я так злобно дивився на них під час святкування, а я просто відчайдушно прочищав горло», – згадував Фалькао.
Через п’ять хвилин Італія, немов знущаючись над тисячею моментів Бразилії, знову пішла вперед. Кутовий, корявий удар – і Россі, звичайно, стояв у воротарському саме там, куди покотився м’яч. 3: 2.
Бразилія рвонула в атаку. «Це було вторгнення, як в Нормандії, брали участь всі польові», – описував Кляйн.
Нічого не допомогло. Дзофф зробив пару чудес, Джентіле пошкодив пару кісток – Італія виграла і пройшла далі.
«Якби Джентіле грав за нас, Россі ніколи не забив би три голи, – сказав потім Зіко. – Ми засмучені, але у всіх чиста совість. Перед грою Теле Сантана нагадав, що нічиєї досить, але нас ніхто не стримував. Ми завжди прагнули до перемоги. Це справжній бразильський шлях. Ми не дозволили грі на результат стати вище нашої віри в красивий футбол ».
Італія стала чемпіоном світу, жодного разу не програвши. Матч з Бразилією змінив футбол
Зіко плакав в автобусі. Фалькао заспокоювався тим, що навіть італійці не вірили в перемогу. Теле Сантана отримав овації на прес-конференції: 300 журналістів з усього світу дякували селесао за подаровану красу. Після матчу він сказав гравцям: «Весь світ зачарований вами», – але не зміг пережити поразку і виїхав до Саудівської Аравії. «Це було добровільне вигнання», – пояснював його син Рене.
Бразильці залишилися єдиними, хто забив Італії більше одного гола. Футбол Беарзота назвали Святим Катеначо. «Скуадра» розібрала Польщу, потім Німеччину і виграла титул, але цього вже ніхто не здивувався. Змінили футбол саме півтори години з Бразилією.
«Якби матч проти Італії виграли ми, футбол був би іншим, – аналізував Зіко. – Якби ми забили в той день 5 голів, італійці забили б 6. Вони завжди отримували вигоду з наших помилок, і весь світ заграв так само: перемога за всяку ціну, руйнування чужих задумів і тактичні фоли. Поразка Бразилії погано позначилося на світовому футболі ».
Пристрасний Сократес звично спростив все до революції: «Ми грали з посмішкою, у нас була пекельна збірна. А потім Россі забив три голи трьома дотиками. Футбол, яким ми його знали, помер в той день ».